Дійові особи

Смерть - стара пизда з косою
Наполеон - скажений карлик
Пікассо - митець з кривими руками
Ніцше - злий антисеміт
Лавкрафт - параноїк
Нострадамусь - наркоман, вкурюючий гациногени
Чикотіло - маньяк-убивця
Дарвін - зоофіл

На сцені стоять Ніцше і Лавкрафт. Вони обговорюют найважливіші світові питання - звідки взялися жиди, і хулі вони вийобуються. Ніцше:
- Жиди, мій друже, це страшні люди. Вони ж не мають жодних цінностей, козли, та й годі.
Лавкрафт:
- Так, коллего, жиди - то страшна штука. Вони прибули з далекої Жидоандромеди. А їх тіла - то лише паршива пародія, на справжній вигляд. Це всі докажуть.
На сцену заходить Пікассо з дуже самовдоволеним виглядом і шматком бумаги в руках
Пікассо:
- Я чув, тут про жидів говорять. Я вам ось що скажу - хуйньою ви займаєтесь. Ви б краще творили! От подивіться, що в мене вийшло. - показує папір
Ніцше і Лавкрафт в один голос:
- Це шо?
Пікассо:
- Взагалі-то я космічний корабель малював, але судорога руку взяла і хуйня якась вийшла. На жидів схоже, чи не так? - він зі сподіваннями дивиться на співбесідників.
Ніцше:
- Як на мене, то це Адам.
- Чому Адам?
- Тому шо мавпа.
На сцену, почувши все це заходить Дарвін. Він явно знервований.
- Мавпа кажете? Я вам, панове антисеміти, ось що скажу - Адам був першою людиною, так?
- Так
- Він був жидом, так?
- Так
- А за теорією еволюції за один етап розвитку до людини була мавпа. Розумієте, до чого я?
- Та хуй його зна. Кажіть простіше
- Ну ви якісь нерозумні. Вмикайте логіку, якщо перша людина - жид, а до нього була мавпа, то виходить, що мавпи найближчі родичі жидів. Доперли, старі бздуни?
Ніцше і Лавкрафт задоволено посміхаються і записують цю логіку до нотатника. Пікассо образливо відвертається.
Дарвін:
- Хулі це з ним?
Ніцше:
- Та я єбу, мабуть ти зламав йому стереотип.
Пікассо:
- Громадяни філософи і долбойоби, запам'ятайте, якщо будете ображати мої картини, пизди отримаєте. Ми, митці, народ добрий, але коли пиздимо, то це піздєц.
На сцену заходить Нострадамусь, він обдовбаний в пизду.
Нострадамусь:
- Шо зо піздьош? Я бачу ваше будущє!
Дарвін
- Та шось Пікассо образився.
Нострадамусь замружує очі і зводить брові:
- Та йому піздєц!
Пікассо:
- Хулі вони пиздять на мої картини?!
Нострадамусь прикладає ще більше внутрішньої сили для спостерігання майбутнього:
- Та їм піздєц!
Пікассо зі сльозами на очах:
- От подивись на мою картину, на що схоже?
Нострадамус відкриває очі:
- О! Та це ж піздєц!
Ніцше:
- Роз'ясніть будь-ласка детальніше, пане пророк
Нострадамус:
- Ну, колись на світі був Великий Піздєц, по вулицях літали вогняні повозки і усіляка поєбень. Так ось, потім був всесвітній потом і все це затопив. Так Піздєц залишив наш світ. Але у мене в печері я побачив відєніє, шо Піздєц повернеться знов і запанує хаос.
Пікассо зхлипує і тікає геть. Заходить Наполеон. Він обурений цими розмовами, в той час, як світ все ще належить не йому.
Наполєон
- Шо розсілися тут, старі пердуни! На війну всі, на війну!
Нострадамусь:
- Війна - це шлях поганий. На його кінці....
Всі хором:
- Піздєц!
Нострадамусь задоволено киває головою. Ніцше:
- До того ж, війна заради завоювання нищих рас має проводитись за помощю нищих рас. Вони повини воювати за нас і навіть замість нас. Справжні арійці повинні жити вічно, а жиди і негри - гинути у війнах!
Дарвін:
- Ото, як би так завжди всі думали, то людство і досі було б жидами.
Наполеон:
- Та не пиздіть вже! Всі на війну!
Нострадамусь:
- Востаннє прєдепрєждаю, це...
Всі хором:
- Піздєц!
На сцену заходить Смерть вона чорна і зловісна, від неї тхне місячними і клімаксом одночасно.
- Но шо, старі пердуни, допизділись?
Нострадамусь:
- Піздєц прийшов по нас! - падає
Ніцше:
- Це жиди підстроїли, кляті хитрожопі тварі. - Гордо залишається на місці, поки Смерть пиздить його іржавою і тупою косою.
Дарвін:
- Та я єбу. - перерізає собі горло зубом обізяни.
Лавкрафт зовсім не дивується, бо впевнений, що це справжній вид жидів:
- Я ж вам казав, вони не люди!
Наполеон стає на стілець і каже Сметрі прямо в обличчя:
- Вбий мене, як справжнього мущщіну, шоб я сопротівлявся! - дістає саблю.
Він намагається наєбнути Смерть, але щось йому заважає. Раптом він відчуває якийсь таємничий зуд у сраці. Повертаючи голову назад, він здивовано дивиться, як здоровенний маньяк Чікотіли дрючить його в дупу. Смерть загадково посміхається і раптом пиздить Чікатіла косою по макітрі. Той падає, але в той самий момент Наполєон, вирвавшись зі здоровенних рук маньяка пиздить саблею Смерть у місце, де повиино бути серцею Смерть:
- Ти вбив мене! Мені піздєц! - але не падає, бо не моє матеріального тіла і на неї не діє закон тяжіння.
В же зведений судомами Чікатіло останнім штриком засовує Наполеону свій інструмент в сраку аж по самі гланди. Помираючи, не встигає висунути і кончає в момент остаточної помирання. Наполеону не було чим дишати, через те, що в його легенях і горлі торчав хуй, але він тримався до останнього моменту, коли кінча Чікотіла досягла гортані. Тоді Наполеон захлинувся.
На сцену знов заходить Пікассо. Він вже не такий стурбований, і з усього його вигляду, стає ясно, що він зрозумів щось дуже важливе. Раптом він бачить повну кімнату трупів і мертву Смерть. Він тихенько матюкається:
- От бля, ото ПІЗДЄЦ!
Завіса.